В рамках постійно діючих зустрічей випускників спеціальності Дошкільна освіта зі студентами спеціальності. Свою «скарбничку народної мудрості», таємниці традиційного рукоділля відкривала для студентів і викладачів Михайлюк Тетяна. Учасники майстер-класу навчилися й іншим «практичним тонкощам»: правильно підбирати тканину та нитки, робити власноруч зручні голочки, навіть правильно сидіти під час вишивання. Окремо знайомилися із символікою весільно-обрядових рушників, їх значенням та особливостями використання і зберігання у родині. Основним символом весільного рушника було дерево роду, яке є гілкою світового дерева і росте з горщика або з вазона. Якщо дівчина не знала свого роду до сьомого коліна, то малювала голкою дерево життя, яке росте з землі-пагорбка або з насіння чи з квітки, із кроною, спрямованою вгору. Це дерево – умовна рослина – символізує життя від народження до найвищої стадії росту – цвітіння і плодоношення. В ньому сховане життя і його найвища мета – безсмертя. Коріння – це підземний світ, наші предки – початок роду; стовбур – матеріальний світ, гілки; листя, квіти – це сьогодення, живі батьки і ми, тому все спрямоване вверх; плоди — це людські діяння, різноманітні у своїй значимості для цивілізації; бруньки, пуп’янки – зародки майбутніх поколінь. Три великі квітки на верхівці дерева – майбутнє життя подружжя. Часто над ними наречена вишивала пару птахів дзьобиком до дзьобика з гроном ягідок-діточок. Середина залишалася чистою, на неї ставали молодята. Під час вишивання рушник нікому не показувався, а після весілля згортався у сувій і ховався у скриню. Після смерті діда і бабусі нащадки могли показувати всім той рушник, розповідаючи про їхній земний шлях. Онуки могли взяти його візерунок за основу для свого весільного рушника. На бабусин – ніхто не ставав, а перешивали Родове дерево на свій, на майбутнє весілля». Щоб вишивати обрядові рушники треба знати чимало «народних мудростей».
